І П. Тичина був мистецьки обдарованою людиною (співав, малював), тому у його віршах багато музики, кольорів. Звуки весни він порівнює зі звуками арфи. Весна уявляється йому то ніжною дівчиною закосиченою, то боєм нового, що відроджується, й старого відживаючого, то сміхом і плачем «перламутровим». Оригінальність мислення поета, його уяви підкреслюється авторськими неологізмами («самодзвонними», «ніжнотонними»), особливими світлими тонами й оптимістичними ритмами.