Як іонійськая колона.

Рожевіє дівочий сніг.

Ховаючи опуклість лона

В лілеях рук, в лілеях ніг.

Єдина! Не ображу зором —

Двійник Мадонни на землі.

Ось пурпуром Цітери — сором

І на щоках, і на чолі,

 

І б'ється кров в блакитних венах,

Як птах під вітром весняним.

В яких готичних кантиленах

Навіки виспівати гімн?

 

Там — Приснодівою — Мадонна,

Тут, на землі, зорієш — ти.

Що в пурпуровій мушлі лона

Ховаєш перлу чистоти.

Є. Маланюк у своїй поезії оспівує жіночу красу, чистоту, порівнює її з небесною красою Мадонни. Його захоплення й думки чисті — «не ображу зором», як чиста й вічна на землі жінка — мати, кохана, сестра. Вживання старослов'янізмів, книжних засобів виразності надають віршеві урочистого, піднесеного звучання, як того заслуговує змальований образ земної Мадонни.