Діла ростуть у невмолимі черги.

Громадиться цеглинами життя.

Як рух, як пруг, як вічний вир енергій,

Триває й визначається буття.

Співа блакить крізь готику риштовань,

Дзвенить цемент крізь дужу плоть будов.

І все ж таки: в началі було — Слово!

І все ж таки: начальний дух — Любов!

І в серці, і в колекторах моторів

Пульсує і іскрить одне і те ж —

Від хаосу до космосу просторів,

Від атома до голубих безмеж.