Довгий час ім'я Євгена Маланюка було майже невідомим широкому загалу читачів, твори його не друкувалися, адже для більшості він був "ворогом народу". В останні роки частіше з'являються на сторінках преси відомості про особистість автора, особливості його поетичних творів. Час, який повертає нашій державі втрачене, забуте, також відкриває й імена тих вчених і письменників, без яких наша історія української культури була б неповною. Нам необхідно знати тих, хто зробив великий внесок у скарбницю української літератури. З-поміж інших імен нам необхідно знати Євгена Маланюка як найвизначнішого поета української діаспори.

Він розпочав свою літературну творчість після революції, на чужині, після поразки української державності, за яку сам воював. Неврлий Микола зазначає, що "саме це [поразка.— Н. Т.] породило в ньому дух непокори й спротиву".

Особистість Євгена Маланюка цікавила багатьох дослідників, які оцінили (хоч і по-різному) творчу спадщину поета. На сьогодні з'явилось багато досліджень про творчість, але Євген Маланюк воістину невичерпний. Та до всього ще не дослідженого ми в першу чергу можемо дійти лише через глибокий аналіз поетичної спадщини.

Велику роль у маланюкознавстві відіграв Леонід Куценко, який напрочуд глибоко проникає у світ поета, відомо чимало його досліджень. У цій же галузі працюють Тарас Салига, Петро Кононенко, Микола Ільницький, які досить ґрунтовно проаналізували поезію першого періоду, зокрема під кутом зору висвітлення образу України, розкриваючи усю суперечність, неоднорідність особистості поета. Значна увага в їхніх поезіях приділена з'ясуванню концепції Євгена Маланюка, її характерних рис.

Особливістю поезії першого періоду є звертання до минулого, до окремих періодів історії України. Після другої світової війни, в період "американської еміграції", в поетичній творчості Євгена Маланюка відбувається певний злам, про що свідчать його твори, написані в цей період. Як зазначає Микола Ільницький, "в поезії посилюється особистісне начало, загальнолюдські мотиви" [1, с. 235]. Деякі дослідники зазначають, що менш виразними є мотиви історіософічної концепції. Та це не значить, що він зрікся своїх попередніх переконань, ні, він просто по-іншому почав їх осмислювати, можливо, не так гостро, як раніше. Але, незважаючи ні на що, Україна і в цей період проходить наскрізною узагальнюючою темою:

Трагічною для Маланюка була перша світова війна, яка великою мірою вплинула на його творчість, породила цікаві і суперечливі образи у вражаючій контрастності і щедрості розсипані в поезії. Та не менший слід залишила у душі поета друга світова війна, вона була ще трагічніша, ніж перша, підкреслює Рубчак Б. [6, с. 51]. Авторові ще раз прийшлося пережити страхіття війни, де навколо вирує смерть і горе:

Поет відчував всю загрозу, яка нависла над його Батьківщиною. З одного боку — відвічний лютий і безпощадний ворог — Росія, що тепер, озброївшись підступною і фальшивою ідеєю комунізму, намагається задушити в голодоморах і катівнях ЧК, з другого боку — шовіністична Польща, яка, проводячи нищівну внутрішню політику асиміляції, "деукраїнізації" Галичини і Волині, заспокоює світ, що "нема ніякої української проблеми, взагалі ніяких українців":

Визначальним для творів такого характеру є те, що часто звертаючись до Росії (і не тільки), або зображаючи її, автор майже ніколи не називає конкретно її по імені, а лише описово, або її ми відшукуємо між рядками.

Не проходить повз увагу і найтрагічніша сторінка нашої історії — 33 рік, коли в потоках крові гинула ціла нація. Ніяк "добрий сусід" не міг насититися, вимагав нові і нові жертви:

Автор завжди підкреслював, що саме Росія була причиною усіх бід, тому дістанеться їй і за чуму 33-го, і за життя козаків, які "проковтнув" Петербург:

З розчаруванням Маланюк спостерігає, як руйнуються його надії на оновлення. Він оглядає становище держави у вирішальну добу і безжалісно виявляє всі слабкості, недоліки в ньому. Автор розуміє, що ще недостатньо вироблений характер народу, нема належної сили і волі для повної консолідації великих внутрішніх потенцій, ще багато зайвої метушні і непорозумінь. І з болем запитує:

Як бачимо, хоч і далеко від "рідної Ітаки" Маланюк більше, ніж хто інший з емігрантів, зумів бути в духовному контексті з Україною, у курсі усіх важливих питань поневоленої Батьківщини. Він пильно вдивлявся в усе, що відбувалося всередині і довкола.

Хоча поезія "американської еміграції" відрізняється від попередньої, — вона втрачає дещо із колишньої пружності, динамічності, прозорості, але по-своєму, дещо меншою мірою, розкривається доля України. І цей період, по-своєму оригінальний, заслуговує на особливу увагу дослідників.