В горах, де ближче сонця, перший раз приглянувся небу , 

тоді щось дивне й незнане пробудилося у мені, 

і піднеслася голова, й слова прийшли до уст зелені. 

Тепер — де б я не був і коли-небудь, 

я все — п'яний дітвак із сонцем у кишені. 

А як зійшов із гір гамірливих міст, 

у злиднях і невдачах не кляв ніколи долі та не ганив, 

глядів спокійно на хвиль противних гурагани. 

Мої пісні — над річкою часу калиновий міст, 

я — закоханий в життя поганин.